Хочу вас познайомити із унікальною людиною – мамою шести дітей, суперпсихологом, науковцем і митцем. Мені пощастило з нею зустрітися років 5 тому. І з того часу, вона мій професійний вчитель, духовний наставник і просто прекрасна жінка, яка надихає у професії та житті.
Психолог Людмила Гридковець: «Виходжу з позиції, що Бог один і що Він є любов. Це — первинне. Все решта — наша людська недосконалість».
Дружина, мати шістьох дітей, викладач, психолог, кандидат наук, письменниця і просто світла людина Людмила Гридковець говорить про любов, подружжя, про жіночність і мужність, про щастя й розуміння – себе і світу.
«Духовне ми можемо прийняти в себе тільки тоді, коли вже готові до цього душевно»
Вікторія Сорокопуд «Дзеркало тижня. Україна» №44, 02 грудня 2011, 19:15
Зазвичай жінка, яка має багато дітей, передусім є Мамою. Вона живе і дихає заради них, переймається здебільшого сімейними справами… Так справді буває «зазвичай», та тільки не в даному випадку. Ім’я Людмили Гридковець, мами шістьох дітей, я чую вже не перший рік від психологів, черниць, представників соцслужб, співробітників кримінальної міліції, священиків, подружніх пар і багатьох інших. До неї по допомогу звертаються всі — від злочинців до зневірених священнослужителів.
І зовсім не тому, що пані Людмила є кандидатом психологічних наук, деканом факультету психології. Просто ця яскрава нестандартна жінка живе тим, що сповідує. Вона вибудовує власний, позбавлений гострих протиріч, світ, у якому на чоловікове «Чи я тобі потрібен?» справжня дружина тільки й відповість: «Мені — завжди, любий!».
— Ми зустрічалися з чоловіком десять днів і через два тижні вже повінчалися, — розповідає пані Людмила. — То були особливі екзистенціальні переживання, коли могла упевнитися: я жінка, справді створена з його ребра. Я знала: він — моя половина. Чоловікові було 28 років, мені — 24. Він — із Києва. Я — з Черкас. Наступного року нашій сім’ї виповниться 20 років. У нас шестеро дітей: 18-річний Роман, 16-річний Ярослав, 15-річний Любомир, 11-річна Софія, дев’ятирічний Назарій і семирічна Ангеліна. Декретної відпуски я ніколи не брала. На всі ділові зустрічі, наради, засідання, прямі радіоефіри завжди ходила з немовлям. Мої діти з народження були до цього адаптовані. Зараз уже простіше. Коли маєш одну дитину — мусиш дуже багато крутитися навколо неї. А коли дітей багато — головне «включатися» в потрібні моменти. Тоді дітям здається, що ти завжди поруч. Отож використовую переваги багатодітної родини (сміється).
— Ви викладаєте «Абетку подружжя» у храмі святого Василя Великого, який я, правду кажучи, відчуваю як частину вашого простору. Якийсь час я навіть думала, що ваш чоловік греко-католицький священик…
— Це спадало на думку не тільки вам (сміється). Проте мій чоловік — римо-католик, а я — охрещена православною.
— ?!
— Я ходжу в різні храми і взаємодію з представниками всіх конфесій. Виходжу з позиції, що Бог один і що Він є любов. Це — первинне. Все решта — наша людська недосконалість. Для мене не проблема піти в православний чи католицький храм, бо не маю внутрішнього протистояння щодо цього. До речі, фактор простору надзвичайно важливий і для роботи. Коли стіни намолені — все сприймається трохи по-іншому.
— Людмило Михайлівно, ви вже вкотре вражаєте мене. Чи знають самі священики, що ви працюєте з різними конфесіями?
— Так, і спокійно ставляться до цього. Більше того, мене запрошували викладати і на православні педагогічні лаврські курси, і в греко-католицьку семінарію. Був період — викладала в римо-католицькій духовній семінарії, що у Ворзелі (тепер там викладає мій учень). Кілька років співпрацювала з Інститутом вищих релігійних наук святого Томи Аквінського…
Сторінки: 1 2
