На шостому році війни очевидно – ця проблема є соціальною і торкається також рідних і близьких тих, хто пройшов цю війну. Що важливо розуміти після повернення додому – і самим воїнам, і їхнім дружинам, дітям, батькам? Як сприймати критичні стани і яким чином шукати виходу із них? Про це – християнський психолог Ольга Чмель-Колеснікова.
Перше, що потрібно чітко розуміти і прийняти як данність: людина, яка повертається з війни, зокрема, із зони бойових дій, фактично повертається з іншого світу. Йдеться і про особливості сприйняття і реагування, і про можливу зміну цінностей і пріоритетів, і про психологічні травми різної важкості, які мають фактично всі воїни. Власне, і саме повернення у «мирне життя» часто саме по собі буває великим стресом.
Про сім’ї військових і тих, хто пішов на війну як призовник чи доброволець, кажуть, що служать обоє: чоловік – на фронті, дружина – в тилу. Певною мірою, те саме можна сказати і про стресові розлади і травми, які, різною мірою, зачіпають всю сім’ю. Саме тому психологи стверджують: родина повинна підготуватися до повернення чоловіка/батька/сина з війни. Йдеться про базові знання для розуміння того, що може відбуватися з чоловіком, як на це реагувати, як його підтримати і допомогти. Про це йшлося у попередній програмі на цю тему за участі Ольги Чмель-Колеснікової
Психолог знову говорить про тригери – події, образи, відчуття тощо, які спричиняють раптове повторне переживання стресової ситуації чи психотравми (флешбек). Тригером може стати що завгодно – звуки, запахи, щось побачене чи почуте, залежно від індивідуального досвіду. Реакція також може бути дуже різною, і рідним це також потрібно розуміти і бути готовими.
«Безсоння, уникання соціуму, депресивні стани, суїцидні думки також є ознаками ПТСР, каже психолог. – Небезпека у тому, що у нашому суспільстві, у разі певних проблем, не прийнято піти до психолога чи психіатра. Як правило, такий похід відкладається до останнього, коли закривати очі вже неможливо. Але це – затягування часу, яке може призвести до переходу в хронічний стан, аж до зміни особистості людини… Візит до психіатра потрібен, щоб не пропустити чогось важливого, щоб певні процеси не стали незворотніми. Так, досі існує певний страх, тому що за радянських часів психіатрія сприймалася як каральний орган. Але сьогодні на таку необхідність, як огляд психіатра, варто дивитися не емоційно, а логічно: я – в безпеці, поряд – близькі люди, лікар все пояснює… І після лікування людина повертається до нормального життя. Медикаменти, як правило знижуть психотичні стани стани, і людина повертається до того, що психологи називають «вікном толерантності…»
Ольга каже: у психіатричних лікарнях з військовими працюють безкоштовно, до того ж фахівцями-психіатрами часто є ветерани АТО/ОСС. Окрім того, фактично у кожному великому місті є служби психологічної підтримки бійців та їх родин, до яких можна і варто звертатися по консультації та допомогу.
ПТСР із явними ознаками мають близько 40% воїнів. Загальна причина ПТСР – переживання подій, коли людина втрачає чи не має в принципі контролю над ситуацією. Ще одна загальна і повсюдна причина – емоційна сила дуже важких пережиттів. Втрата побратима, командира, підлеглого нерідко викликає почуття глибокої екзистенційної провини: людина обертає біль втрати на самоагресію, звинувачує себе у тому, що сталося. Є багато інших речей, про які бійці воліють говорити лише у середовищі побратимів. Певним чином і на певний час це товариство, середовище своїх – справді порятунок, і психологічний, і соціальний. Дуже багатьом вдалося повернутися до нормального життя саме завдяки побратимам, через ветеранські спільноти і рухи, центри психологічної допомоги та реабілітації при таких рухах, інші проекти.
Психологи кажуть, що психологічної реабілітації, зазвичай, потребує вся родина військового, тому проблемами ПТСР займаються, в тому числі, і сімейні психотерапевти. Спеціальні програми надають як теоретичні знання про те, як давати собі раду з депресивними думками, долати стресовий розлад, конструктивно вирішувати конфлікти, зважаючи на загострене сприйняття багатьох речей, так і тренінги з релаксації і саморегуляції. У багатьох таких групах консультантами є американські спеціалісти, які багато років працюють із так званим «в’єтнамським синдромом».
Родинна психологічна реабілітація потрібна ще й тому, що після повернення чоловіка в сім’ї повинна відбутися зворотня зміна ролей. На час його відсутності всі обов’язки щодо сім’ї змушена була взяти на себе жінка. Тепер – час віддати повноваження голови сім’ї чоловікові, а це не завжди легко вдається, особливо у перод адаптації і реабілітації. Психолог каже: дуже важливо, щоб дружина сприймалася, як своя, а не як людина, якій потрібно протистояти. Те ж стосується і дружини, і сім’ї як середовища: буває, що легше прийняти хвору людину, ніж ту, яка пройшла реабілітацію чи лікування, і знову хоче і повинна стати головою сім’ї.
